Новини

Мікроелементи та стимулятори росту у живленні сої

Погодні умови, що спостерігаються нині на Хмельниччині, додають аграріям клопотів у плані догляду за озимими та ярими сільськогосподарськими культурами. Особливої уваги нині потребують культури пізніх строків сівби, які перебувають на ранніх стадіях розвитку зокрема й соя. Значні перепади середньодобової температури повітря, зливові дощі та пошкодження рослин внаслідок випадання граду вимагає від аграріїв внесення коректив у заплановану систему живлення культури, а саме обов’язкового проведення позакореневого підживлення з використанням комплексних мікродобрив і стимуляторів росту рослин.

Соя, як  сільськогосподарська  культура, характеризується  специфічністю живлення. Вона споживає на формування врожаю більше поживних речовин, ніж інші зернові й зернобобові культури та нерівномірно поглинає елементи живлення за фазами росту й розвитку рослин. Окрім азоту, фосфору та калію, тобто макроелементів, є основні мікроелементи без яких просто не обійтися, вирощуючи сою. Для повноцінного розвитку їй потрібні бор, молібден і цинк.

Бор – один із ключових елементів, який потрібний рослинам сої протягом усього періоду росту та розвитку. Його основна функція – забезпечення транспортування асимілянтів у рослині. Він збільшує кількість квіток і плодів, покращує та балансує надходження в рослини азоту, без якого взагалі неможливі будь-які процеси. За умови нестачі азоту відмирає точка росту і, як наслідок, порушується достигання насіння, а подекуди воно може взагалі не сформуватися.

Молібден – беззаперечний «лідер» у формуванні кореневої системи. Він сприяє не лише її росту, але й стимулює діяльність бульбочкових бактерій і збільшує їхню кількість, що дозволяє рослині краще акумулювати азот із атмосфери, зменшуючи потребу в його мінеральних формах. Водночас із регулюванням азотного живлення, цей мікроелемент бере безпосередню участь у фосфорному та калійному обміні та підвищує ефективність засвоєння цих елементів.

Цинк є у складі ферментативних систем і формує стрес-протекторні властивості рослини, оскільки саме він є складовою частиною основних ферментів. Його дія може адаптовуватися та змінюватися залежно від природи стресора, а його внесок у захист рослинних тканин може різнитися. В основному його нестача пов’язана з порушенням синтезу хлорофілу, дезактивацією синтезу цукрів і крохмалю, зменшенням загального вмісту вуглеводів, білкових речовин аскорбінової кислоти, що є основними біохімічними показниками якості врожаю.

Варто зауважити, що обмінні процеси в рослинах сої неможливі без заліза, марганцю, міді та кобальту. Вони є у складі ферментів, вітамінів та інших біологічно активних речовин, і відіграють важливу роль у процесах синтезу й обміну білків, вуглеводів, жирів. Саме тому не варто забувати й про ферментативну систему рослин і про баланс фітогормонів, що допоможе підвищити стійкість до примхливих погодних умов, підвищити врожайність.

Сказати конкретно, що якийсь із елементів живлення є найнеобхіднішим, а інший мало важливим – неможливо. Кожен із вище перелічених елементів займає свою нішу у системі удобрення сої, хоча, вибираючи мікродобрива, варто звертати увагу на підвищений вміст у них бору, цинку та молібдену. Саме за умови їхньої критичної нестачі знижується урожайність, збільшується вірогідність ураження хворобами та погіршуються якісні показники врожаю.

Варто зауважити, що через несприятливі погодні умови навколишнього середовища внесення повного мінерального добрива у грунт та обробка насіння бактеріальними препаратами, макро- та мікроелементами не вирішує повністю проблему повного забезпечення потреби рослин у необхідних елементах мінерального живлення впродовж вегетаційного періоду. Їх нестача, особливо, загострюється в період формування генеративних органів, оскільки в ці періоди відбувається інтенсивний ріст рослин та плодоелементів. Тому в даний період зростає роль позакореневих підживлень, як допоміжного способу, який дає змогу оптимізувати умови мінерального живлення рослин, підвищити інтенсивність фотосинтезу та покращити якісні показники насіння.

Позакореневі підживлення сої варто проводити у критичні фази розвитку сої: 3–5 трійчастих листків, бутонізації та наливу нижніх бобів. У разі позакореневих підживлень у дві перші фази можна вплинути на формування врожаю, а за позакореневого підживлення у фазу формування й наливання нижніх бобів – покращується якість насіння (збільшується кількість білка та олії). Щодо кількості позакореневих підживлень немає єдиної думки серед наукової спільноти та виробничників, вона може коливатися від одного до чотирьох. Однак, всі вони забезпечують позитивний результат.

Дослідженнями проведеними Хмельницькою ДСГДС ІКСГП НААН та іншими науково-дослідними установами, доведено доцільність використання у позакореневому підживленні комплексних хелатних мікродобрив та стимуляторів росту рослин. За проведення позакореневого підживлення поліпшуються умови живлення рослин і процеси біосинтезу хлорофілу в рослинах сої, підвищується виживаність  рослин сої, збільшуються площа листкової поверхні та фотосинтетичний потенціал,підвищується урожайність сої та покращується якість насіння.

Разом з тим доведено, що сумісне використання пестицидів з регуляторами росту та мікродобривами підвищує проникність та ефективність протруювальних препаратів, фунгіцидів, інсектицидів і гербіцидів, зменшує ураженість бактеріальними хворобами та підвищує урожайність сої.

Ми не в змозі вплинути на погодні умови, однак ми можемо оптимально забезпечити рослини сої впродовж усього вегетаційного періоду поживними речовинами, які гарантують не тільки зростання урожайності та покращення його якості, але й підвищують стійкість до несприятливих погодних умов, передбачивши в технологічному процесі вирощування сої позакореневі підживлення з використанням комплексних мікродобрив і стимуляторів росту рослин.

 

Підготовлено науковими співробітниками Хмельницької ДСГДС ІКСГП НААН – Молдован Ж. А., Молдован В. Г., Кирилюк Д. П.

Відео