Новини

Стратегія догляду за озимими культурами у ранньовесняний період

1. Ранньовесняна оцінка озимих зернових культур

Ранньовесняна оцінка стану посівів озимих зернових культур вимагає особливо ретельного та своєчасного проведення: перед відновленням весняної вегетації, в процесі настання весняної вегетації й остаточно – через 10–12 днів після відновлення вегетації.

Відновлення весняної вегетації залежить від перебігу середньодобової температури повітря – з настанням температури вище 5°С і зростанням її, пшениця починає вегетацію вже на 4–5 день, однак при різких перепадах температури в сторону зниження протікання вегетації може бути малоактивним і непомітним для оцінки.

Перед відновленням вегетації озимих зернових культур проводять:

  • оцінку стану посівів за рівномірністю густоти;
  • оцінку стану тканин вузла кущіння;
  • біологічний контроль конусу росту.

Після відновлення весняної вегетації оцінюють:

  • стан виходу рослин із зими (густота стояння, фаза розвитку; перезимівля);
  • регенерацію листкового апарату;
  • наявність і відростання вторинних коренів весняного утворення;
  • заселення площ гризунами;
  • засмічення бур'янами;
  • ураження листкового апарату хворобами;
  • погодні умови й необхідність ремонту або пересіву перевірених площ;
  • необхідність і норми підживлення азотними добривами.

2. Догляд за посівами озимих культур залежно від часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ)

Весна, як відомо, залежно від кліматичних і погодних умов зони, щороку настає в різні строки, коливання між якими, навіть в одному населеному пункті, можуть становити 1,5–2 місяці.

  Час відновлення весняної вегетації озимих культур є важливим фактором впливу на стан посівів на початку весняної вегетації.

Тривалість світлового дня та температурний режим повітря на початку першої декади березня та другої декади квітня різні і їх вплив на ріст і розвиток рослин озимих зернових культур неоднаковий.

Звичайно, озимина, яка відновлює свою вегетацію в лютому, потрапляє в інші світлові й теплові умови, ніж та, яка починає вегетацію у квітні. При ранній (до 15 березня)  вегетації, яка ймовірно буде спостерігатися в цьому році, рослини тривалий час розвиватимуться в умовах короткого світлового дня з прохолодною погодою, при відносно низькому знаходженні над горизонтом сонця, з перевагою довгохвильових оранжево-червоних променів і слабкою радіацією.

При пізній (після 5 квітня) вегетації озимина розвивається за умов довгого світлового дня з вищою висотою сонця та переважним випромінюванням синіх променів і швидким переходом до високих температур при підвищеній радіації.

У роки ранньої вегетації у рослинах більш сприятливо та швидко відбуваються процеси регенерації втрачених узимку органів, що призводить до посилення їх взаємозатінення. За таких умов формується підвищений урожай зерна, проте в ньому утворюється недостатньо білків, особливо клейковинної групи.

У роки з пізнім відновленням вегетації озимина недостатньо вкорінюється та кущиться, пошкоджені взимку рослини не завжди виживають, а ті, що вижили в умовах довгого світлового дня, швидко переходять до колосіння, виростають низькорослими, недостатньо нагромаджують біомаси та формують низький урожай зерна, проте з високим вмістом білків, у тому числі клейковинних.

Стан озимини, залежно від строків її весняної вегетації, необхідно враховувати при догляді за посівами у весняно-літній період. Якщо посіви з осені зійшли недружно, недостатньо розкущилися або розвивалися нормально, а зрідження приблизно половини їх відбулося в сувору зиму й час весняної вегетації настав пізно, озимі пересівають ярими культурами, а в роки з раннім ЧВВВ — підживлюють азотними добривами та залишають для формування урожаю.

Підсівможна проводити не пізніше початку ІІІ етапу органогенезу в озимої пшениці, а для ранньостиглих озимих сортів — ще раніше. При цьому календарні строки проведення підсіву не повинні бути пізнішими 20-го квітня. Треба також ураховувати висоту рослин, яку можуть сформувати і озимий, і ярий сорти пшениці. Найсприятливіше ситуація складатиметься під час вегетації та дозрівання рослин тоді, коли ці показники в обох культур матимуть наближені характеристики.

У роки з пізнім ЧВВВ не слід застосовувати на посівах сортів, схильних до вилягання, препарат ТУР навіть на фоні азотного підживлення. Його в таких випадках застосовують лише в достатньо вологі роки на озимині, що нормально перезимувала і, звичайно, на посівах з раннім ЧВВВ.

Весняні азотні підживлення на ІІ–ІІІ етапах органогенезу більш ефективні на посівах з пізнім ЧВВВ і внесенням підвищених норм азоту, який посилює кущення; на посівах з раннім ЧВВВ озимину підживлюють меншими нормами азоту або зовсім не використовують його, залежно від стану рослин.

3. Особливості удобрення пшениці озимої з урахуванням розміщення у сівозміні, родючості ґрунту та асортименту мінеральних добрив

Посівні площі пшениці озимої в агроформуваннях Хмельницької області під урожай 2025 року становлять 220,2 тис. га. Стан посівів на переважній більшості площ (75 %) – добрий і задовільний.

У системі живлення пшениці озимої основна роль належить азоту, який застосовують, переважно,в підживлення, його внесення на фоні фосфорних і калійних добрив забезпечує збільшення урожайності та покращення якості зерна. Дози мінеральних добрив і строки внесення азоту визначаються рівнем родючості ґрунту, попередниками, рівнем їх удобрення, біологічними особливостями сортів, тощо.

Внесення азотних дорив передбачає   N90-120кг/га д. р.– після багаторічних трав і гороху. Така ж доза азоту застосовується після кукурудзи на силос, однорічних злакових трав та на ґрунтах, малозабезпечених елементами живлення, де в основне удобрення було внесеноN30 кг/га д. р.

Загальна доза азоту застосовується роздрібнено у 2–3 строки для забезпечення високої продуктивності культури та якості зерна. Доза азоту в перше підживлення складає 25–30%, в друге – 50–60, третє – 15–20% від загальної кількості.

Перше підживлення для збільшення продуктивного кущення проводять на II етапі органогенезу на слаборозвинутих, зріджених посівахпісля сходу талих вод, коли припиниться низхідний тік ґрунтової вологи.Добре розвинуті посіви вперше підживлюють на III етапі органогенезу для посилення процесів сегментації та збільшення довжини колоса.

Друге підживлення проводять на IV–V етапах органогенезу. Воно сприяє кращому росту бічних стебел, які за продуктивністю наближаються до стебел першого порядку.

Третє підживлення, яке проводять у період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIII–X етап), збільшує тривалість активної діяльності верхнього листка й впливає, більшою мірою, на покращення якості зерна, ніж на врожайність. При цьому використовують результати тканинної діагностики. В першу чергу третє підживлення слід проводити на посівах сильних і цінних пшениць. На фуражних посівах його проведення недоцільне.

Для другого та третього підживлення озимих кращою формою є сечовина, яку використовують для позакореневого підживлення. Зазвичай – це розчин карбаміду (сечовини) – 30–45 кг/га. Позакореневе підживлення у поєднанні із хімічними обробками – найефективніше використання ресурсів.

У виробництві практикується внесення по тало-мерзломугрунту невисоких доз складних добрив з високим вмістом водорозчинних форм фосфору. Цей агрозахід сприяє інтенсивнішому росту вторинної кореневої системи та ефективному кущінню. У цьому разі норму азотних добрив у першому підживленні зменшують до 25 кг/га д.р.

Останнім часом все більших обсягів набуває виробництво рідких добрив, які мають певні переваги у порівнянні з твердими. До них відноситься карбамідо-аміачна суміш КАС – єдине азотне добриво, що містить у собі три форми азоту: суміш водних розчинів аміачної селітри та карбаміду (в співвідношенні 35,4 % карбаміду; 44,3 % селітри; 19,4 % води; 0,5 % аміачної води). КАС доцільно застосовувати, коли запаси продуктивної вологи у верхньому шарі ґрунту стрімко зменшуються, а температура повітря при цьому не перевищує + 10ºС (але не нижче від 0 ºС).

Виробляються марки КАС–28, КАС–30, КАС–32, в яких масова частка азоту становить, відповідно, 28, 30, 32 %. КАС–32 кристалізується при 0° С, тоді як КАС–30 – при -9° С, а КАС–28 –  при -17°С. Тому в холодну погоду краще використовувати КАС–28. Під час внесення досягається висока точність дозування та рівномірність розміщення на поверхні ґрунту. Використання КАС можна поєднувати із мікроелементами, пестицидами, регуляторами росту рослин, що мінімізує витрати на їх застосування.

Якщо фосфорні та калійні добрива під пшеницю озиму не внесли під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію, то переносити недовнесені до сівби фосфорні та калійні добрива в підживлення неефективно.

За умов ресурсного дефіциту дози мінеральних добрив зменшують на половину, компенсуючи їх побічною продукцією, азотні добрива при цьому вносять у підживлення лише на IV етапі органогенезу.

Ефективним доповненням і частковою заміною азотних добрив є біологічні та хімічні препарати ріст стимулюючої дії, а також препарати асоціативних азотфіксувальних мікроорганізмів.Вважаємо за доцільне, разом з внесенням фунгіциду або гербіциду використовувати вітчизняні стимулятори росту та розвитку рослин, які, за наявності стресових умов для с.-г. культур, значно підвищують їх продуктивність. За нашими дослідженнями, стимулятори найбільш ефективні за внесення їх на початку ІV етапу органогенезу пшениці.

4. Особливості удобрення жита озимого

Посівні площі жита озимого в агроформуваннях Хмельницької області під урожай 2025 року становлять 2,0 тис. га. Стан посівів добрий і задовільний.

При плануванні системи живлення варто врахувати, що жито озиме має добре розвинену кореневу систему, яка забезпечує йому підвищену засвоювальну здатність, краще інших культур використовує фосфорну кислоту фосфоритів і калій з грунту. Порівняно з пшеницею озимою дає значно більше врожаю на одиницю внесеного мінерального азоту й менше виносить азоту з урожаєм.

Варто пам’ятати, що максимальне використання азоту жита припадає на фази кущення – вихід у трубку – стеблування (III–VII етапи органогенезу), тому його вносять, переважно, у ранньо-весняне підживлення. Підживлюють озиме жито по тій же схемі з асортиментом мінеральних добрив, що й для пшениці озимої.

Внесення добрив передбачає :

на чорноземних грунтах

  • N40-60кг/га д. р.– в 2 підживлення;

на сірих лісових грунтах з низьким вмістом поживних речовин

  • N60-70кг/га д. р.– в 2 підживлення.

5. Особливості удобрення ріпаку озимого

Посівні площі ріпаку озимого в агроформуваннях Хмельницької області під урожай 2025 року становлять 95,4 тис. га. Стан посівів на переважній більшості площ (75 %) – добрий і задовільний.

Передвесняний період і частково весняний для рослин ріпаку є одним із найкритичніших. Швидке наростання позитивних температур може призвести до скорочення міжфазних періодів культури, тому обов’язковим є ранньовесняне підживлення азотними добривами.

Насамперед, необхідно провести підживлення ослаблених посівів, підвищуючи дозу азоту на 40–60 кг/га. Під культуру можна використовувати всі форми та види азотних добрив: аміачну селітру, сечовину, сульфат амонію тощо, але перевагу надають тим, що містять амідну форму. Нітратні форми доцільно використовувати на слабких посівах, оскільки за їх використання спостерігається інтенсивний ріст листкової поверхні, що підвищує ризик вилягання.

Внесення азотних добрив доцільно проводити по тало-мерзлому ґрунту, однак надто раннє внесення  може призвести до вимивання нітратів або до їх поверхневого стоку. Краще використати сечовину, щоб запобігти можливому вимиванню нітратів у ґрунтові води.

Внесення другої дози азотних добрив слід провести у фазі появи великих бруньок, але не пізніше початку цвітіння. Величина другої дози визначається як різниця між загальною кількістю азоту, що заплановано до внесення, та величиною першої дози.

Особливу увагу слід приділити пізнім посівам ріпаку озимого, так як для слабких, недостатньо розвинених рослин весняний період може бути критичним. Для цього використовують одночасне внесення разом із засобами захисту рідких концентрованих мікродобрив, що у своєму складі мають необхідну кількість мікроелементів у доступній для ріпаку формі. За низької забезпеченості ґрунту в підживлення вносять не менше двох найдефіцитніших мікроелементів згідно картограми. Найдоцільніше застосовувати їх у фазі бутонізації у позакореневе підживлення спільно з обприскуванням проти шкідників.

Недостатнє внесення азоту можна доповнити дворазовим позакореневим підживленням 5–10 % розчином карбаміду (15–30 кг на 300 л води) або КАС. Основні вимоги  при цьому – точне дотримання концентрації розчину і заборона обробки у фазі цвітіння ріпаку. Підживлення магнієм можна проводити двічі (2–4 % розчином сірчанокислого магнію). У такий же спосіб застосовують усі рідкі комплексні добрива, що містять азот, магній і сірку, а також мікроелементи.

Розчини сечовини та рідкі комплексні добрива слід поєднувати із засобами захисту рослин, коли терміни боротьби проти більшості шкідників і позакореневого підживлення співпадають.

 

Рекомендації підготовленні науковими співробітники Хмельницької ДСГДС Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН

Відео